Ужгородський замок

Перші згадки про замок

Відносяться до IX століття, як до зміцнення на одному з горбів над поселенням білих хорватів. На той час замок мав вид дерев'яної фортеці, що складалася з дитинця і частоколу. Тоді ця територія була заселена слов'янами, що звали себе українцями або білими хорватами(на той час - південно-західне відгалуження українського етносу). Тут було князівство, на чолі якого стояв князь Лаборець. Літописець «Геста гунгарорум» зазначає, що Ужгородський замок і вся прилегла територія належала Лаборцю. Коли на князівство напали мадяри, населення стало до боротьби. Про це також пише Руський Літопис Нестора 898 року: «Пришедше от востока (угри) и устремяшеся через горьі великьія, иже прозвашася горьі Угорьскьія, и почаша воєвати на живущая ту».

Перший організований опір закарпатці дали під Ужгородом, де князем був Лаборець (Анон. кап. ХЩ), Мадярська орда була численною й захопила Ужгород, спаливши замок. Князь Лаборець втікав до своєї далекої фортеці — Земплина, але його наздогнали і над річкою Свіржавою повісили. Відтоді народ ту річку назвав Лаборцем — на пам'ять про князя. Але в бою за Ужгород був убитий і вождь мадярів Алмош. Мадярські кочівники поховали його у валі Земплинського городища — фортеці, яку також здобули. Могилу й багато оздоблене золотом поховання Альмоша виявили чехословацькі археологи.

В кінці Х-го — на початку ХІ століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам'яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали в Дунайську низовину, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли. Історичні документи підтверджують, що кам'яні замки на Закарпатті почали дуже інтенсивно будуватися після татарської навали. І хоч татари відійшли, страх у мадярів залишився і король Бела IV наказав на стратегічно важливих пунктах зміцнити замки.

Епоха Другетів

У 1312 році, після того, як італійські брати Другети допомогли королю Карлу Роберту, з нової династії Анжу, придушити повстання наджупана Петра Петені, Карл Роберт подарував братам Ужгородський замок та землі. Вони володіли ним 350 років. В період, коли замок знаходився у володінні роду Другетів (1322 ?1691 роки), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані, головним чином, появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи.

В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимуровано більш міцні стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбовидний бастіон, висота якого досягає 10-15 м, висунутий за лінію квадрата стін. На майданчиках бастіонів розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладені квадратами з білого каменю. Замок був майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовані з каменю. Північну частину замку захищав кільовидний бастіон. В плані замок був неправильним чотирикутником — це зумовлено рельєфом Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8 ?10 метрів, через який до в'їздної брами було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись створи для ланцюгів, при допомозі яких міст піднімався. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала від 2,5-3 м до десятиметрової висоти, вона збереглася і дотепер.

У кінці XVII (1684) століття рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, останній Другет був страчений у Кошицях за наказом Тикилі. Вдову взяв за дружину граф Берчені, таким чином Ужгородський замок переходить у його володіння. Новий господар перебудовує і укріплює фортецю за планом французького інженера Лемера. Стіни замку та бастіони позбавлені оздоблень, за винятком карнизу з білого каменю, який до певної міри пом'якшує їхню суворість.

Замок у визвольній війні 1703—1711 років

Під час визвольної війни угорського народу, один із загонів під проводом Івана Беци в 1703 році захопив Ужгород і оточив замок, але взяти його так і не зміг. Тільки в 1704 році гарнізон замку залишив фортецю і відійшов у Польщу.

Виглядало це так. Місто готувалося до облоги. Нагромадили збіжжя на півроку, сподіваючись, що доти надійде до них допомога. Позганяли з цілої околиці худобу, щоб мати досить м'яса, У замку сховалася і мадярська шляхта до 300—400 осіб та єзуїти. Восени 1703 року в околиці Ужгорода несподівано появилося декілька сот українських селян. Це викликало паніку в місті. Адже надійшло з гір селянське військо Івана Беци з Виряви. Він захопив село Горяни під Ужгородом і погнав у гори всю худобу шляхти, а потому з кількома сотнями верховинців знову вийшов з лісів. На вулицях Ужгорода велися запеклі бої. Повстанців спочатку витіснили з міста і ті відійшли в Радванку і Горяни. Але незабаром підійшло значне підкріплення з Верховини. Вночі повстанці вдруге напали на місто, захопили його і тісним кільцем оточили замок. В обложеному замку шляхтич Дердь Палоні вів щоденник. В ньому читаємо: «Що за часи настали. Наші піддані й кріпаки повстали проти своїх панів, гонять нас, переслідують, як псів, і хочуть нас голодом замучити. Натовп русинів, одягнених в гуні, спустився з гір, зайняв місто… і, все збільшуючись, оточив кріпость».

Селяни, озброєні косами і сокирами, старими рушницями здійснили кілька наступів, але були відбиті добре озброєними оборонцями замку. Пробували дістатися драбинами, — а далі привезли багато возів соломи довкола замку, щоб примусити його до здачі вогнем. Напочатку 1704 року ужгородська фортеця врешті-решт здалася. Виявилося, що із замку стріляли в повстанців отруєними стрілами. Таким був наказ єзуїтів. Селяни хотіли за це їх судити й покарати. Але Ракоці не дозволив. Він лише вигнав єзуїтів з Ужгорода.

Головним ватажком українських селян, що зайняли Ужгородський замок, був Іван Беца з Виряви, а крім нього видну роль у веденні облоги Ужгородського замку грали селяни з верховинських сіл — Ковачі, Добеї, Герзаничі, Брензовичі, Коссеї та інші. Повстанці занепокоїлись: військо потребувало провіанту. Раніше його постачали з маєтків шляхти. Тепер Ракоці заборонив нищити панські маєтки. Описуючи ці події в своїх мемуарах, Ракоці різко засуджував дії селян і вказував на те, що вони робили це без його вказівки. «Ніколи не дійде до спільної мови з дворянами в боротьбі проти австрійських гнобителів. Селян гнала проти своїх панів глибока ненависть», — писав Ракоці в своєму записнику. При тому видав ряд наказів, якими під загрозою смерті забороняв своїм військовим частинам нападати на феодалів або їх переслідувати. За непослух дав розстріляти одного з керівників повстання — Кіша з Баркасова.

У 1707 році замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца II Ракоці. Після поразки повстання, у 1711 році Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Саме в цей час із нього до Відня вивезено всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекцію дорогоцінного посуду, зброю. Австрійська імператриця Марія-Терезія у 1775 році передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, аби там створити богословську академію, тоді ж була проведена незначна перебудова замку і знищений рицарський зал.

Сучасний стан

Від 1947 року замок використовується як краєзнавчий музей.

Джерело інформації: ВікіпедіЯ